Мета інструментальної раціональності здебільшого очевидна з її назви. Хоча деякі коментатори і питаються, чому раціоналісти не байдужі до істини. На це можна відповісти по-різному — залежить від того, хто питає. І ці відповіді — а вона не одна — впливатимуть на те, як ви її шукатимете.
Можливо, ви поділяєте думку, що пошук істини — справа сама по собі шляхетна, важлива і варта затрачених зусиль. У такому разі ваші пріоритети визначатимуть ваші уявлення про те, які істини найважливіші або коли пошук істини стає найбільшою чеснотою.
Така мотивація, як правило, набуває морального характеру. Якщо ви вважаєте своїм обов’язком зазирнути у безодню невідомості, ви, швидше за все, вважатимете, що й іншим варто дивитися у неї, або суворо засуджуватимете тих, хто навмисне відводить погляд.
Я скептично ставлюся до моральності як мотивації до раціональності не тому, що відкидаю моральний ідеал, а через певні види неприємностей, які він спричиняє. Не складає проблеми висікти на скрижалях моралі помилкові способи мислення.
Згадайте-но містера Спока — наївний архетип раціональності. Емоційний стан Спока за замовчуванням налаштований на «спокій», навіть коли це зовсім не доречно. При визначенні ймовірностей він часто наводить значущі цифри, які потребують суттєвого калібрування.1 Втім, цей відомий образ віддзеркалює уявлення багатьох людей про те, як воно — бути раціональним. Не дивно, що нікому він не відгукується.
Зробити з раціональності моральний обов'язок означає наділити її усіма можливими примхами племінного звичаю. Спочатку люди приходять до хибних відповідей, а потім обурено заявляють, що чинили як слід замість того, щоб вчитися на своїх помилках.
Які ж іще існують мотиви для пошуку істини?
Можливо, ви хочете досягти якоїсь конкретної реальної мети — побудувати аероплан, і тому вам не обійтися без якогось предметного знанням з аеродинаміки. Або щось більш буденне: вам захотілося какао — маєте дізнатися, чи продається у місцевому продуктовому магазині какао-порошок, і вирішити, чи йти у цей магазин або якийсь інший.
Якщо для цього вам потрібна істина, то визначена пріоритетність запитань відображатиме очікувану корисність від отриманої інформації: наскільки ймовірні відповіді повпливають на ваші рішення, наскільки велике значення вони мають та наскільки великими є ваші очікування знайти відповідь, яка змінить ваш вибір порівняно з початковим?
Може здатися, що шукати правду лиш задля її інструментальної цінності — справа неблагородна (Чи не маємо ми прагнути істини лиш заради неї самої?), проте такі дослідження надзвичайно корисні, оскільки завдяки їм формується зовнішній критерій вивіряння: якщо ваш аероплан впаде на землю або ви зайдете в магазин і ніякого какао там не знайдете, то це свідчитиме про помилку. Ви отримаєте зворотний зв'язок про те, які способи мислення дієві, а які ні.
Або ж ви можете бути небайдужим до істини, бо вам у біса цікаво.
Допитливість як один із мотивів для пошуку істини вирізняється особливою чистотою. Якщо ви мотивовані допитливістю, то самі визначите порядок запитань, на які найбільше кортить відшукати відповіді. Що складніше завдання, то вищий ризик зазнати поразки, тим більших зусиль воно вартує, але, зрештою, і набагато цікавіше.
Що допитливість, що моральний обов’язок наділяють істину внутрішньою цінністю. Та все ж проявляти цікавість до незвіданого не те саме, що відчувати моральний обов'язок зазирнути у безодню невідомості. Якщо вам цікаво, ви самі визначите пріоритетність істин, які вважаєте найзахопливішими, і вони не обов’язково мають бути найважливішими чи найкориснішими.
І хоча чиста допитливість — чудова річ, але щойно таємницю розкрито, вона, певно, не дуже баритиметься над вивірянням відповідей. Допитливість як людська емоція існувала ще задовго до давніх греків. Проте сáме спостереження того, що певні способи мислення розкрили розуміння, як керувати світом, направило людство на шлях Науки. Адже навіть надзвичайно допитливі люди задовольнялися байками про богів та героїв біля тріскотливого вогнища, і нікому й на думку спадало, що з тими історіями було щось не так.
І все ж якщо ми збираємося вдосконалювати наші навички раціональності, тобто вийти за межі критеріїв ефективності, встановлених мисливцями та збирачами, нам знадобляться усвідомлені переконання про те, як мислити обґрунтовано. Такі переконання можна вважати нормами «пристойності» для раціоналістів. Коли ми розвиваємо нові ментальні програми, їх шлях починається з чіткого розпорядження, і згодом вони поволі — якщо цей момент узагалі коли-небудь настає — навчаються нейронних схем, які лежать в основі наших базових мотивацій і звичок.
Допитливість, прагматизм і позірно моральні приписи — основні складники раціоналістського проєкту. Та якби ви запитали мене, що з цього є найбільш значущим, я б відповів: «Допитливість». У мене є свої принципи і плани, які можуть спонукати мене зазирнути у ту безодню. Мені ж так само цікаво. Що я там побачу? Світ підкинув мені загадку, і розгадка ще ніколи не була настільки близькою.
Далі: Доступність
- Наприклад: «Капітане, якщо ви скеруєте наш зореліт прямісінько у ту чорну діру, ймовірність того, що ми виживемо, складає всього-на-всього 2,234%». Однак у дев'яти випадках з десяти зореліт уцілів. Яким трагічним бовдуром потрібно бути, щоб настільки занизити ймовірність? — Прим. авт. ↩