Сонце випромінює світло, яке потрапляє на ваші шнурівки і відбивається від них. Фотони, що досягають зіниць, потрапляють на сітківку ока. Енергія фотонів породжує нейронні імпульси, які дають сигнал зоровій корі головного мозку. Там оптична інформація піддається обробці, внаслідок чого утворюється тривимірна модель, яка розпізнається як розв’язані шнурівки. Так з'являється розуміння, що ваші шнурівки розв’язані.

У цьому й полягає таємниця усвідомленої раціональності: увесь цей процес не оповитий серпанком магії, тому ви можете його зрозуміти. Зрозуміти, яким чином можна побачити свої шнурівки. Ви можете думати про те, які типи мисленнєвих процесів формують життєздатні переконання, а які — ефемерні візії.

Миші теж мають зір, але не розуміють, як він функціонує. Завдяки тому, що ви маєте уявлення про те, як функціонує зір, для вас відкриваються можливості, недоступні для мишей. Усвідомлюєте, наскільки це дивовижна річ?

Миші можуть бачити, проте навіть не здогадуються про існування зорової кори у своєму мозку, тому й не можуть врахувати оптичні ілюзії. Миша живе у своєму світі, в якому є місце для котів, шпарин, сиру та мишоловок, та не ми́шачих мізків. Їхній зоровий апарат не бачить власних лінз. Однак ми, люди, дивлячись на позірно химерне зображення, усвідомлюємо, що маємо справу зі спотворенням. Зовсім не обов’язково завжди вірити своїм очам, однак варто розуміти, як вони функціонують, а саме — розрізняти мапу і територію, чуття та дійсність. Та перш ніж ви подумаєте, що зір — то щось тривіальне, згадайте, що не всі тварини можуть бачити.

Суть науки — це, простіше кажучи, рефлексія про те, як надійніше узгоджувати вміст розуму з реальністю. Це саме те, до чого миші ніколи б додумалися. Осмислюючи питання «проведення відтворюваних експериментів для спростування теорій», ми отримуємо змогу побачити, чому воно так працює. Помиляється той, хто вважає, що наука — це окрема магістерія¹, далека від реалій та розуміння простих смертних. Наука — це не якась така річ, застосовна тільки в лабораторіях. Зрозумілий світовий устрій, що не суперечить ані дійсності, ані переконанням людей, і є, власне, наукою.

Якщо задуматися, то наука має сенс. Проте миші не можуть розмірковувати про мислення, що й унеможливлює появу ми́шачої науки. Нехтувати такою дивовижею та потенційною силою, яку вона надає нам — окремим особистостям та науковим спільнотам, — було б повною дурістю.

Хоча слід визнати, що розуміння того, як працює мислення, може видатися дещо складнішим за розуміння функціонування парового двигуна. Проте на фундаментальному рівні ці завдання не сильно й відрізняються.

Якось я зайшов у тематичний чат #філософія у мережі EFNet і запитав одного з тамтешніх користувачів: «Ви вірите, що протягом наступних 20 років розпочнеться ядерна війна? Якщо ні, то чому?» Мій співрозмовник відповів, що не очікує ядерної війни у найближчі 100 років, тому що «Усі гравці, які можуть її розпочати, нині не зацікавлені у ній». «Але навіщо розтягувати аж на 100 років?» — запитав тоді я. «Гадки не маю. Сподіваюся, що її таки не буде» — такою була його відповідь.

З цього діалогу можна виснувати, що думка про ядерну війну робить людину настільки нещасною, що її мозок зовсім відкидає це припущення. Однак якщо ви уявите мільярд світів — гілки Еверетта або світи Теґмарка², — такий хід думок не наближатиме оптимістів до тих гілок, в яких не сталося жодної ядерної війни.³

Якщо ви питаєтеся, при яких переконаннях почуватиметесь щасливим, то це звернення всередину, а не назовні — так дізнаєтесь дещо про себе, але не про навколишній світ. Нічого не маю проти щастя, та воно має бути наслідком вашої картини світу, а не полотном, що його розфарбували ментальними пензлями.

Якщо ви помічаєте, що надія скеровує траєкторію думок першої ланки у зовсім інше русло, та усвідомлюєте потенційну помилковість свого розуму як пристрою, що продукує переконання, то саме час скоригувати відображення. Мозок — це така неповноцінна лінза, крізь яку ми дивимося на світ. Це стосується і ми́шачого, і людського мозку. Однак розум людини здатен розуміти власні похибки: системні помилки та біаси — і надалі коригувати їх. На практиці завдяки цій здатності до коригування лінза значно ефективніша. Не досконала, проте набагато потужніша.

Далі: Вимагайте оренду від своїх переконань (у розмірі очікуваного досвіду)

1. Термін авторства Стівена Гулда на позначення сфери, в якій певна спільнота володіє владними повноваженнями. Гулд стверджував, що наука та релігія — окремі та неперетинні магістерії. На його думку, релігія має повноваження відповідати на питання «вищого сенсу та моральних цінностей (але не емпіричних даних), наука ж, навпаки, займається емпіричними даними (але не сенсами чи цінностями). — Прим.пер. ↩
2. Max Tegmark, “Parallel Universes,” in Science and Ultimate Reality: Quantum Theory, Cosmology, and Complexity, ed. John D. Barrow, Paul C. W. Davies, and Charles L. Harper Jr. (New York: Cambridge University Press, 2004), 459–491, http://arxiv.org/abs/astro-ph/0302131. ↩
3. І якийсь мудрагель неодмінно скаже: «Та коли у мене є надія, то я виконуватиму свої робочі обов'язки старанніше, підніматиму світову економіку, а отже, не дозволю країнам скотитися у злість та відчай, за яких можлива ядерна війна. Врешті-решт це ж усе пов'язано між собою». На цьому етапі нам варто підключити теорему Баєса та оцінити Співвідношення з кількісної сторони. Ваш оптимізм не може аж так повпливати на світ, щоб зменшити ймовірність ядерної війни на 20% (що б ви там собі не вигадували). Зміна переконань на значний відсоток імовірності через подію, яка лиш трохи підвищить шанси виявитися правим, все одно спотворить ваші уявлення. — Прим. авт. ↩