Так починається давня притча:
У безлюдному лісі падає дерево. Чи породжує воно звук? Хтось скаже:
— Так, оскільки падіння спричиняє вібрації у повітрі.
— Ні, оскільки поряд немає людини, у мозку якої цей сигнал мав би опрацюватися, — відкаже інший.
Якщо у бойовому мистецтві раціональності і є базова навичка, то нею має бути ментальний стан, на який спирається решта техніки, а саме — здатність виявляти психологічні ознаки того, чи є у вашому розумі ментальна мапа певного явища.
Уявімо, що після того, як дерево вже впало, ці двоє разом заходять у ліс. Чи буде один із них очікувати, що дерево впало на правий бік, а другий — на лівий? Уявімо, що перед падінням вони ставлять біля того дерева диктофон. Чи очікуватиме хтось із них, відмотуючи запис, почути щось відмінне від того, що почув опонент? Уявімо, що вони прилаштують електроенцефалограф до чийого-небудь мозку. А тоді очікуватимуть, що прилад видасть два різні графіки активності головного мозку?
І хоча їх погляди кардинально протилежні (перший відповідає «Так», а другий — «Ні»), вони не розраховують, що результат якось повпливає на їхнє сприйняття. Обидва вважають, що у них різні моделі світу, але з огляду на те, як ці переконання позначаться на них, між цими поглядами немає жодної чуттєвої різниці.
Існує спокуса усунути цей клас помилок шляхом обстоювання, що єдино виправданий спосіб формувати переконання — передчувати чуттєвий досвід. Проте у світі насправді міститься багато такого, що не пізнається безпосередньо чуттями. Ми не бачимо атомів, з яких складається цегла, хоч вони там є. Ви ходите по підлозі, але не помічаєте, як ноги торкаються підлоги, тож і цей досвід проходить повз. Ви бачите світло, відбите від підлоги, або радше те, як ваша сітківка і зорова кора обробили це світло. Виснувати існування підлоги з того, що ми бачимо підлогу, означає відступити до невидимих причин досвіду. Це хоч прямолінійний і нехитрий, та все ж таки крок.
Ось ви стоїте на даху високого будинку; поряд секундною стрілкою цокає годинник дідуся — годинникова і хвилинна нерухомі. У руці ви тримаєте кулю для боулінгу, а потім скидаєте її з самого вершечка. На якій секунді ви почуєте, як куля розіб’ється об землю?
Щоб дати точну відповідь, вам доведеться скористатися переконанням, що Земля отримує тіло зі швидкістю 9,8 м/с², а ця будівля близько 120 метрів заввишки. Ці переконання не зводяться до безсловесних очікувань чуттєвого досвіду — їх можна висунути та передати словами через рот. Мабуть, не буде перебільшенням описати ці два переконання як речення, що складаються зі слів. Однак ці два переконання мають умовивідний наслідок — пряме чуттєве передбачення: якщо під час скидання кулі секундна стрілка стає на позначку «12», ви очікуватимете побачити її на цифрі 1, коли почуєте звук удару через 5 секунд. Щоб навчитися передчувати такий досвід якомога точніше, маємо аналізувати переконання, які не є очікуванням чуттів.
Ось вам й особлива перевага виду Homo sapiens — ми, краще ніж інші види на Землі, вміємо моделювати невидиме. Але й при тому це значна слабина. Часто люди вірять у те, що не тільки невидиме, а й несправжнє.
Той самий мозок, в якому утворюється мережа умовивідних причин на основі чуттєвого досвіду, може також генерувати мережу причин, яка ніяк (або слабо) пов’язана з чуттєвим досвідом. Алхіміки вірили, що вогонь горить через флогістон. (А можна було би просто намалювати вузлик під назвою «Флогістон» і стрілку від нього до чуттєвого досвіду тріскотливого багаття.) Проте це уявлення не породило подальших передбачень. Зв’язок від флогістону до досвіду завжди формувався після проведення експерименту, проте не обмежував досвід заздалегідь.
Або ж уявімо, що ваш викладач англійської літератури розповідає, що відомий письменник Валкі Ві́лкінсен насправді писав у жанрі «ретропозиційності», бо у його книгах присутня «відчужена ресублімація». Певно, він знає, що каже, бо дізнався про це від свого вчителя. Однак усі їхні пізнання про ресублімацію зводяться до ретропозиційного мислення, а ретропозиційність, вочевидь, притаманна відчуженій ресублімації. Що ж тоді ви маєте очікувати від книг Валкі Вілкінсена?
Анічогісінько. Це переконання, якщо його можна так назвати, взагалі не стосується чуттєвого досвіду. Але вам краще запам’ятати пропозиційні твердження про те, що «Валкі Вілкінсен» має атрибути «ретропозиційність» та «відчужена ресублімація», бо їх можна видати на наступному тесті. Ці уявлення поєднані одне з одним, проте так і не в’яжуться із жодним очікуваним досвідом.
Ми можемо вибудувати цілу мережу поєднаних між собою уявлень. Назвемо їх «плаваючими» переконаннями. Вони — ознака суто людської вразливості, збій в умінні Homo sapiens формувати більш абстрактно-гнучкі мережі переконань.
Чеснота раціоналіста — емпірика — у тому, щоб постійно питати себе, який досвід передбачають (чи краще сказати — забороняють) наші уявлення. Ви вірите, що флогістон породжує вогонь? То з огляду на це як мав би поводитися вогонь? Ви вважаєте, що Валкі Вілкінсен пише у жанрі ретропозиційності? Якими б тоді були ваші очікування від письменника? І я не про «відчужену ресублімацію». Який досвід ви отримаєте, читаючи його твори? Ви вірите в те, що після падіння у безлюдному лісі дерево все одно породжує звук? Тоді як саме це позначилось би на вашому досвіді?
Та ще краще навіть запитати: який досвід ви не повинні переживати? Ви вірите у те, що за допомогою «життєвої сили» можна пояснити загадкову життєздатність біологічних істот? Тоді чи стає це переконання на заваді у чогось? Що б напевне сфальсифікувало це уявлення? Якщо відповідь «Нічого», то таке переконання не перешкоджає досвіду, а тільки валідує будь-який випадок. Таке переконання «плаває».
Коли ви сперечаєтесь за якесь, здавалось би, конкретне питання, не забувайте про те, яке саме очікування ви відстоюєте. Якщо ви не бачите різниці в очікуваннях, то суперечка, найімовірніше, відбувається довкола ярликів у вашій системі уявлень чи, того гірше, плаваючих переконань, котрі, наче риба-присмоктень, в’їлися в систему. Якщо ви не знаєте, чого чекати від ретропозиційності Валкі Вілкінсена, готуйтеся сперечатися до смерті.
Отже, «У що вірити?» — кепське запитання. Краще питати «Чого очікувати?». Питаючи про переконання, починайте з очікувань. Їх слід поставити на перше місце. Для початку кожне припущення має перетікати у конкретне очікування, а потім — платити оренду за проживання майбутніми прогнозами. Тож якщо якесь переконання заборговує — виселяйте його.