Якось три групи респондентів опитали, скільки б вони заплатили, щоб врятувати 2 000 / 20 000 / 200 000 перелітних птахів від загибелі у відкритих ставка́х, забруднених нафтою. Групи назвали відповідні суми: $80, $78 і $88.¹ Щойно ви прочитали опис біасу під назвою ігнорування масштабу: кількість врятованих птахів — масштаб альтруїзму — мав незначний вплив на готовність жертвувати кошти.

Згідно з результатами подібних експериментів, мешканці Торонто пожертвували б трохи більше коштів, щоб очистити всі забруднені озера в Онтаріо, ніж забруднені озера у конкретному муніципалітеті провінції. А мешканці чотирьох західних штатів Америки заплатили б на 28% більше за охорону усіх 57 диких територій у цих штатах, аніж за захист однієї території.² У людській уяві постає образ «знесиленого птаха, пір’я якого просякнуте мазутом і не дає йому злетіти».³ Цей образ — або прототип — породжує емоційну реакцію, яка, власне, і є причиною бажання пожертвувати кошти. І цей образ лишається незмінним, хай скільки птахів зможуть врятувати. Людині кепсько вдається оцінити масштаб, адже уявити 2 тис. птахів водночас — завдання нереалістичне (що вже казати про число у 200 тис.). Отже, експоненціальне розширення масштабу сприяє лінійному приросту у готовності платити, що, можливо, узгоджується з лінійним часом, протягом якого наші очі розрізняють нулі. Тобто емоційний вплив не множиться, а додається до впливу від початкового образу. Ця гіпотеза відома як «оцінювання за прототипом».

Альтернативна гіпотеза — жертводавці хочуть «купити відчуття морального задоволення». Люди витрачають чималі кошти, щоб наповнити себе душевним теплом, відчувати, що вони виконали свій обов’язок. Обсяг витрат на душевне тепло залежить особистості та фінансового становища, але з кількістю птахів, безумовно, не має нічого спільного.

Нечутливість до масштабу проявляється і тоді, коли на кону людське життя: внаслідок підвищення заявленого ризику від хлорованої питної води з 0,004 до 2,43 щорічних смертей на 1 тис. осіб  — тобто у 600 разів більше — готовність платити зросла з $3,78 до $15,23.⁴ Джонатан Бе́рон і Джошуа Ґрін не встановили ніяких змін, навіть якби кількість врятованих життів зросла б у 10,5 раза.⁵

У статті «Нечутливість до цінності людського життя: дослідження психофізичного оніміння» зібрано засвідчення того, що наше сприйняття людських смертей відповідає закону Вебера — себто підпорядковується логарифмічній шкалі, на якій «ледь помітна різниця» становить постійну частку від цілого. Наприклад, програма охорони здоров’я із порятунку біженців із Руанди отримала набагато більшу підтримку, коли представники заявили, що врятують 4,5 тис. жителів у таборі з 11 тис. біженців, а не 4,5 тис. у таборі з 250 тис. А щоб отримати фінансування на потенційні ліки від хвороби, вони мають гарантовано врятувати набагато більше життів, наприклад: початково було заявлено про смерть 290 000, а не 160 000 чи 15 000 людей на рік.⁶

Сила: якщо ви прагнете бути ефективним у своєму альтруїзмі, маєте думати тією частиною вашого мозку, яка обробляє нудні нулі, прописані чорнилом на папері, а не лише тією, яка переймається бідолашною пташкою, що тоне у мазуті.

Далі: Що таке біас?

1. William H. Desvousges et al., Measuring Nonuse Damages Using Contingent Valuation: An Experimental Evaluation of Accuracy, technical report (Research Triangle Park, NC: RTI International, 2010). ↩
2. Daniel Kahneman, “Comments by Professor Daniel Kahneman,” in Valuing Environmental Goods: An Assessment of the Contingent Valuation Method, ed. Ronald G. Cummings, David S. Brookshire, and William D. Schulze, vol. 1.B, Experimental Methods for Assessing Environmental Benefits (Totowa, NJ: Rowman & Allanheld, 1986), 226–235; Daniel L. McFadden and Gregory K. Leonard, “Issues in the Contingent Valuation of Environmental Goods: Methodologies for Data Collection and Analysis,” in Contingent Valuation: A Critical Assessment, ed. Jerry A. Hausman, Contributions to Economic Analysis 220 (New York: North-Holland, 1993), 165–215. ↩
3. Daniel Kahneman, Ilana Ritov, and David Schkade, “Economic Preferences or Attitude Expressions?: An Analysis of Dollar Responses to Public Issues,” Journal of Risk and Uncertainty 19, nos. 1–3 (1999): 203–235. ↩
4. Richard T. Carson and Robert Cameron Mitchell, “Sequencing and Nesting in Contingent Valuation Surveys,” Journal of Environmental Economics and Management 28, no. 2 (1995): 155–173. ↩
5. Jonathan Baron and Joshua D. Greene, “Determinants of Insensitivity to Quantity in Valuation of Public Goods: Contribution, Warm Glow, Budget Constraints, Availability, and Prominence,” Journal of Experimental Psychology: Applied 2, no. 2 (1996): 107–125. ↩
6. David Fetherstonhaugh et al., “Insensitivity to the Value of Human Life: A Study of Psychophysical Numbing,” Journal of Risk and Uncertainty 14, no. 3 (1997): 283–300. ↩