Іронічно, та найперша відома мені згадка наукового експерименту з’являється в історії про пророка Іллю та жерців Ваала.

Народ Ізраїлю вагається між Єговою та Ваалом, тому Ілля оголошує, що проведе експеримент, щоб уже ні в кого не виникало сумнівів, який бог істинний. (Для тих часів — мушу зазначити — доволі новаторське рішення!) Жерці Ваала приводять бика на вівтар для свого божества, а Ілля приводить бика для Єгови. Та нікому з них не дозволено розпалювати багаття — тільки справжній Бог має послати вогонь на Свою жертву. Жерці Ваала виконують роль контрольної групи для експерименту Іллі: деревне паливо, бик і священнослужителі, які виголошують заклинання, але до лжебожества, — усі у рівному становищі. Потім Ілля наповнює водою свій вівтар, чим руйнує симетрію експерименту (не слід забувати, що тоді ще не існувало стандартів його проведення), але й свідомо бере на себе тягар доведення, як-от необхідність рівня значущості 0,05. Вогонь зійшов на вівтар Іллі — експериментальне спостереження. Народ Ізраїлю волає: «Господь є Бог!» — дослідження пройшло рецензування.

І потя́г ізраїльський народ 450 жерців Ваала за шкибарки вниз річкою Кішон і перерізав їм горлянки. Процедура жорстока, але й конче необхідна. Сфальсифіковану гіпотезу слід усувати рішуче і без вагань — так, щоб вона не встигла знайти виправдання на свій захист. Якщо жерців Ваала таки помилувати, то вони почнуть торочити про релігію як окрему магістерію, яку не можна ні довести, ні спростувати.

У давнину люди саме довіряли релігіям, а не вірили в існування якихось божеств. Біблійні археологи, котрі намагалися знайти Ковчег Ноя, не відали, що гайнують свій час. Вони очікували здобути славу завдяки гаданій знахідці. І тільки після невдалих спроб відшукати свідчення на свою користь — тобто після спростування своєї гіпотези — віряни здійснили, що називав Вільям Бартлі, перехід до відданості: «Вірю, бо така моя віра».

У давнину навряд чи комусь спадало на думку назвати релігію окремою магістерією. Старий Завіт — це такий собі потік свідомості обізнаного вар’ята, в голові котрого знайшлося місце для історії, права, притч і навіть моделей світобудови, як-от: створення всесвіту за шість днів (тлумачиться як метафора на Великий вибух) або ремиґання зайців. (Так само метафора на …)

У давнину сказати, що релігію «не можна спростувати», означало бути спаленим на вогнищі. Ортодоксальний юдаїзм ґрунтується на вірі в те, що Бог з'явився перед Мойсеєм на горі Синай і громоподібним голосом мовив: «Так, це все правда». З точки зору баєсіанства, це до біса однозначний доказ існування надлюдської сутності. (Хоча це й не свідчить, що ця сутність і є тим самим Богом або що сутність доброзичлива. Може, то взагалі так розважалися прибульці-підлітки.) У більшості релігій за всю історію людства — за винятком створених зовсім недавно — знайдеться місце для історій, події в яких, якщо такі взагалі були, становлять беззаперечні засвідчення. А от уявлення про протилежність релігійних та фактологічних питань виникло не так давно і суто на Заході. Однак люди, які писали священні тексти, схоже, гадки не мали про цю різницю.

Римляни успадкували філософію від давніх греків, запровадили закони та імперський устрій у своїх провінціях, вели адміністративну звітність та насаджували релігійну терпимість. Через те у Новому Завіті, створеному у часи Римської імперії, прослідковуються риси сучасності. Вкрай важко написати історію про те, як Бог стер з лиця землі Рим (подібно до Содому та Гоморри), адже римські історики так просто цього не залишили б. А так просто закидати їх камінням не виходило.

Люди, які писали Старий Завіт, могли собі додумати що заманеться. Ранні єгиптологи були щиро здивовані тим, що їм не вдалося знайти жодних слідів перебування гебрейських племен у Єгипті. Хай не свідчення Десятьох кар, та вони очікували знайти бодай щось. Однак щось їм таки вдалося знайти. Дослідники виявили, що під час імовірних подій, описаних у Книзі Вихід, Єгипет володів більшою частиною Ханаану. Це — приклад колосальної історичної омани, коли через відсутність бібліотек ніхто не міг оскаржити наявні дані.

У Римській імперії були бібліотеки. Тому-то у Новому Завіті немає місця для видовищних масштабних геополітичних чудес, які повсякчас з’являлися на сторінках Старого Завіту. Та все ж писарі Нового Завіту вписали менші дива, які, одначе, узгоджуються із римською системою свідчень. Хлопчик падає додолу, і з його рота виходить піна. Причина — нечестивий дух. Послідовним буде очікування, що нечестивий остерігатиметься справжнього пророка, а не якогось пройдисвіта. Ісус виганяє злого духа, саме тому Ісус не якийсь пройдисвіт, а справжній пророк. Цілком пересічний випадок баєсового мислення, якщо ви допускаєте основну вихідну умову, що епілепсія спричиняється демонами (і щоб покласти край епілептичному нападу, потрібно провести обряд екзорцизму).

Та й не наукою єдиною — у релігії знайдеться точка зору на кожну сферу людської діяльності. Релігійні переконання лягли в основу правової системи до того, як з'явилися органи законодавчої влади; релігійні наративи формували історичну пам'ять до того, як історики та археологи взялися до справи; релігійні переконання формували сексуальну етику ще до того, як виник Рух визволення жінок; у релігійних книжках форми правління були описані ще до укладання конституцій; а також у релігій уже були відповіді на всі питання науки — від таксономії в біології до формування зір.¹ Модерне уявлення про релігію як суто набір етичних принципів зумовлене тим, що всі інші сфери були перейняті ефективнішими інституціями. А от за етику просто ще не взялися.

Чи то б пак люди гадають, що нею ще не зайнялися. Візьмімо культурну прірву 2500-річної давнини. З часом людство досягне такого рівня розвитку, що зможе позбутися рудиментів тієї культурної прірви. Прогрес не оминає й етику: скажімо, нині ми не вважаємо легітимізоване Біблією рабство нормальним явищем. Чому тоді люди досі вважають, що етикою можна виправдати існування релігії?

Не слід нехтувати етичною проблемою вбивства тисячі невинних немовлят-первістків, щоб переконати необраного фараона звільнити рабів. Логічно було би просто телепортувати їх із країни. Принаймні ця подія відразу впадає у вічі на відміну від відносно тривіальної помилки, що у коників чотири лапки. А от назвете Землю плоскою — люди кидатимуть на вас здивовані погляди. Але назвете Біблію етичною опорою — жінки уже не даватимуть вам ляпаса. Уявлення більшості людей про раціональність вимірюється тим, що, на їхню думку, може зійти їм з рук. Думають, що їм може зійти з рук схвалення біблійної етики, і тому вони вдаються до самоомани, щоб не помічати моральні проблеми у Біблії. Усі вони домовилися не помічати слона у вітальні, і ця домовленість може протриматися ще бозна-скільки.

Можливо, одного дня людство дійде до того, що будь-кого, хто називає Біблію етичною опорою, сприйматимуть як підтримку президентської кампанії сенатора Строма Термонда Трентом Лоттом.² А потім скажуть, що ядром релігії завжди була генеалогія або ще щось.

Твердження про те, що релігія — окрема магістерія, котру не можна ні довести, ні спростувати — Велика брехня, яку невтомно торочать із кожної праски, що воно вже в’їлося в мозок. Та при критичному розгляді не більше, ніж звичайна хиба. Якщо подивитися на те, яке місце релігія займала протягом історії, як у святих писаннях викладено віру, як підштовхують дітей до неї, і в що більшість релігійних людей і досі вірять, то релігія далеко не окрема магістерія. Таке нахабство межує хіба що із твердженням «Океанія ніколи не воювала з Остазією».³ Обвинувач дістає закривавлену сокиру, й обвинувачений, захоплений зненацька, хутко мізкує і видає: «Але ти не можеш спростувати мою невинність простими свідченнями, адже це окрема магістерія!».

А якщо і така витівка не спрацює, то завжди можна розраховувати на невиправдане помилування.

Далі: Сповідувати та вболівати

1. У Старому Завіті не йдеться про трансцендентне переживання складності всесвіту, тому що його укладачі були надто заклопотані прописуванням смертної кари для жінок, які носили чоловічий одяг. Такий контент задовільняв релігійні настрої тогочасної авдиторії. — Прим. авт. ↩
2. Термонд балотувався як кандидат у президенти від діксікратів, які закликали до продовження расової сегрегації на Півдні. — Прим. пер. ↩
3. У романі Джорджа Орвелла «1984» Остазія виступає то противником, то союзником Океанії. — Прим. пер. ↩