Якось я брав участь ув обговоренні на тему сумісності науки та релігії. Одна пані — язичниця — увійшла в кураж, розповідаючи про те, як творився світ. Згідно з її версією, у прадавній безодні народилася гігантська первісна корова, яка, облизуючи солону кригу, дала життя першому богу-велету. Його нащадки вбили прабатька і, розчленувавши його труп, створили Землю. Її розповідь була довгою, розлогою і навіть ще дивнішою, ніж оповідка про Землю, яка стоїть на спині здоровенної черепахи. А вона, між іншим, була досить обізнаною у питаннях науки, щоб дійти до того своїм розумом.
Мені все ще бракує слів, щоб описати той стан, у якому та жінка розповідала всю ту історію. Вона говорила з… гордістю? самовтіхою? Чи зумисне хизувалися своїми переконаннями?
Пані і не думала зупинятись. Здавалося, її розповідь про створення світу тривала цілу вічність, хоч насправді минуло, мабуть, хвилин п’ять. Очевидно, ця дивна гордість/задоволеність/хизування була якось пов'язана з її усвідомленням своїх поглядів як відверто хибних з точки зору науки. Ні, вона була не з тих, хто ганить науку, адже під час дискусії відстоювала позицію сумісності релігії та науки. Крім того, вона згадала, що з огляду на батьківщину вікінгів немає нічого дивного у тому, що в їхніх оповідях була первісна безодня — вона виправдовувала цю деталь своєю релігією! — але потім все-таки наголошувала, що такою є її «віра». Останнє слово вона вимовляла з особливою насолодою.
Не певен, чи концепт Деніела Деннета про «віру у віру» стосується цього випадку. Це було щось екзотичніше. Вона не переказувала свій міт про створення світу із запалом фанатика з потребою самоствердитися. Не поводилася так, ніби очікувала, що їй удасться переконати авдиторію, чи ніби їй була потрібна наша віра як знак її правоти.
Крім поняття «віра у віру», Деннет запропонував вивчати те, що називають «релігійною вірою», як «образ релігійної людини». Уявімо, що антрополог з іншої планети досліджує групу студентів, які вивчають англійську літературу і переконані, що Валкі Вілкінсен пише у жанрі ретропозиційності. У такому разі доцільніше буде запитати не «Чому всі студенти носяться із цим дивним переконанням?», а «Чому для тестів витворюють такі дивні питання?». Навіть якщо питання звучить безглуздо, ви все одно можете знати, коли час вимовити відповідь уголос.
Гадаю, прирівняння Деннетом образу релігійної людини до простого сповідування віри дещо грубе — адже більшість людей досить щирі у своїй вірі: якщо вони виголошують релігійне твердження, то почуваються зобов’язаними повторити його у своїй голові.
Проте, схоже, навіть «образ релігійної людини» не стосується твердження язичниці про віру у первісну корову. Якби у вас на думці було заявити релігійне переконання, щоб потішити священника чи одновірця — та бодай навіть щоб відчути себе частиною релігійної спільноти, — вам довелося б удавати віру набагато переконливіше, ніж робила та пані. Переказуючи свою байку про первісну корову з тим самим дивним відчуттям гордості, вона навіть не намагалася переконати нас, що цілком серйозно ставиться до своєї релігії. Гадаю, саме це і спантеличило мене у її розповіді. Я знаю людей, котрі вважають, що вірять у безглузду дурню. Коли ж вони заявляють про це, то витрачають набагато більше зусиль, щоб переконати себе, що сприймають свої переконання серйозно.
Урешті-решт до мене дійшло, що ця жінка не намагалася переконати ані себе, ані нас. Міт у її переказі взагалі не стосувався створення світу. Виголошуючи свою п’ятихвилинну палку промову про первісну корову, вона, скоріше, вболівала за язичництво подібно до того, як уболівальники розмахують саморобними плакатами на футбольних матчах. Плакат із написом «Вперед, сині!» не є констатацією факту чи спробою переконати — його намалювали, щоб підбадьорити.
Ця дивна гордість на показ… це було так, наче вона вийшла на гей-парад у чому мати народила.1 Та її виступ не був простим уболіванням, як під час матчу, — воно було обурливим, як вихід голяка, з вірою в те, що її не заарештують чи засудять лиш тому, що вона робить це для свого параду.
Саме тому для неї було важливо, щоб розповідь була гротескно комічною. Якби вона хотіла, щоб історія звучала більш правдоподібно, то хоча б одягнулася.
Далі: Віра напоказ
- Якщо що, я не засуджую похід голяка на гей-параді. А лесбійство взагалі не підпадає під категорію явищ, які може знищити істина. — Прим. авт. ↩