Біас «знання заднім числом» виглядає ось так: люди, які знають, чим закінчиться ситуація, вірять, що результат можна було заздалегідь легко передбачити. Коли нам відомий наслідок, ми переосмислюємо становище з урахуванням уже наявного результату. Навіть коли ми свідомі цього упередження, то не можемо подивитися на ситуацію очима людини, яка вперше стикається з нею.

Приблизно у тій самій площині лежить ілюзія прозорості: ми завжди знаємо, що означають наші слова, і тому очікуємо, що решта теж володіє цим знанням. Читаючи власне висловлювання, ми з легкістю вловлюємо сенс написаного, керуючись знанням того, що дійсно було на думці. А от передати суть тому, хто тлумачить, керуючись тим, що викладено, а не тим, що автор мав на увазі, — справа не з легких.

Джун радить Маркові ресторан. За обідом у хлопця складається враження про заклад: А) несмачна їжа та посереднє обслуговування або Б) смачна їжа та бездоганний сервіс. Тоді Марк залишає повідомлення на автовідповідачі дівчини: «Джун, я тільки-но пообідав у тому ресторані, який ти мені радила, і мушу сказати, що обід був неперевершеним — я просто в захваті». Бо́аз Кіза́р ознайомив групу респондентів зі сценарієм А: 59% сприйняли повідомлення Марка як саркастичне і сказали, що Джун витлумачить його так само.¹ Серед решти, якій показали сценарій Б, тільки 3% повідомили, що Джун прочитає сарказм у словах Марка. Кізар та Барр, схоже, вказують на те, що учасникам експерименту відтворювали справжнє голосове повідомлення.² Кізар виявив, що якби респондентам сказали, що ресторан жахливий, але Марк хотів завуалювати свою відповідь, вони б вважали, що Джун не розпізнає сарказму у тому повідомленні

«Вони з однаковою ймовірністю оцінювали протилежні події: вона прочитає сарказм і коли він спробує приховати негативний досвід, і коли буде цілком щирий у своїх словах. Учасники розцінили комунікативний намір Марка як прозорий. Вони ніби припускали, що Джун зрозуміє Марків намір так, як того хоче він».³

«The goose hangs high» — англійський фразеологізм, який вже вийшов з ужитку. Одній групі Боаз Кізар та Бріджит Блай сказали, що сенс цієї ідіоми — світле майбутнє⁴, друга ж дізналася, що ідіома позначає похмуре майбутнє. Опісля учасників запитали, яке з цих двох значень непоінформована людина з більшою ймовірністю приписала б тому фразеологізмові. Кожна група відповіла, що така людина прийняла б дане їм значення як «стандартне».⁵

В іншому досліді Кізар та Енн Хенлі перевіряли калібрування впевненості речників: наскільки точно вони оцінювали рівень розуміння слухачів.⁶ Промовцям давали однозначні речення («Жінку переслідує чоловік на велосипеді») та двозначні образи (чоловік переслідує жінку на велосипеді), а потім просили їх озвучити ці висловлювання перед авдиторією та оцінити, скільки адресатів утямили закладене значення. Промовці вважали, що їх зрозуміли у 72% випадків, проте насправді це був 61%. Коли адресати не розуміли повідомлення, доповідачі вважали, що їхня авдиторія вловлювала сенс у 46% випадків; а коли адресати, навпаки, розуміли, доповідачі думали, що їхнє повідомлення не дійшло у 12% випадків.

Інші учасники експерименту, які підслухали тлумачення виразів, не піддалися на цей біас та очікували розуміння слухачів тільки у 56%.

У своєму досліді Кізар та Барр згадали випадок, як за два дні до вторгнення Німеччини у Польщу Чемберлен надіслав листа, у якому хотів чітко дати знати, що якщо напад таки станеться, то Британія втрутиться. Гітлер сприйняв той лист, написаний дипломатичною мовою, як жест примирення — і розпочав війну.

Саме тому не варто поспішно звинувачувати тих, хто хибно витлумачив ваші ідеально сформовані речення. Адже існує неабияка ймовірність того, що ваші слова більш двозначні, ніж здається.

Далі: В очікуванні коротких умовивідних дистанцій

1. Boaz Keysar, “The Illusory Transparency of Intention: Linguistic Perspective Taking in Text,” Cognitive Psychology 26 (2 1994): 165–208. ↩
2. Boaz Keysar and Dale J. Barr, “Self-Anchoring in Conversation: Why Language Users Do Not Do What They ‘Should,’” in Heuristics and Biases: The Psychology of Intuitive Judgment, ed. Griffin Gilovich and Daniel Kahneman (New York: Cambridge University Press, 2002), 150–166. ↩
3. Формулювання Кізара та Барра. — Прим. авт. ↩
4. Boaz Keysar and Bridget Bly, “Intuitions of the Transparency of Idioms: Can One Keep a Secret by Spilling the Beans?,” Journal of Memory and Language 34 (1 1995): 89–109. ↩
5. Серед інших ідіом були «to come the uncle over someone», «to go by the board» та «to lay out in lavender». Так, англійська не бідує на такого роду фразеологізми. — Прим. авт. ↩
6. Boaz Keysar and Anne S. Henly, “Speakers’ Overestimation of Their Effectiveness,” Psychological Science 13 (3 2002): 207–212. ↩